Жив собі в степу, серед розлогих трав та високих курганів, молодий козак Іван. Був він дужий, сміливий і шанований усім краєм за свою чесність та вміле володіння шаблею. Та не сила й хоробрість робили його особливим, а щире серце та любов до рідної землі!
Одного разу, повертаючись з розвідки поблизу Чорного Яру, зустрів Іван старого діда-лісовика. Сидів той під дубом, мов спорожнів від світу, і тримав у руках дивний камінь - великий червоний аметист, що випромінював м’яке внутрішнє світло.
Здоровенькі були, діду! – привітався Іван, злізши з коня, - Що тебе тут затримало? Чи не потребуєш допомоги?
Дід підвів погляд на молодого козака і сумно відповів:
Вітаю, синку. Не потребую я нічого, окрім спокою та часу дожити свого віку. Але цей камінь… Він – ключ до давньої сили, що спить у Чорному Яру. Знайшовся він мені випадково, але не можу я його втримати. Відчуваю, як обпікає він мою душу.
Іван зацікавлено подивився на аметист. Камінь був справді дивовижний – глибокий червоний колір пульсував у ньому, ніби всередині билося живе серце...
Що це за сила? - спитав він.
Легенда каже, що в Яру заховано скарб великого отамана Залізної Волі, – відповів лісовик, - Не золото та срібло там лежать, а знання і мудрість, які можуть захистити нашу землю від будь-якої біди. Але доступитися до них може лише той, хто чисте серце має й щиро прагне добра.
Дід подивився на Івана пильно:
Візьми цей камінь, козаче. Він покаже тобі шлях і захистить від небезпек. Та пам’ятай – сила аметиста вимагає відповідальності та мудрості. Не використовуй її для власної користі.
Іван з вдячністю прийняв червоний аметист. Камінь одразу ж зігрівав його долоню, наповнюючи тілом незвичну енергію. Попрощавшись із лісовиком, козак поїхав у напрямку Чорного Яру.
Яр виявився місцем гнітючим і таємничим. Високі скелі закривали сонце, а в повітрі відчувався морозний запах старовини. Аметист у руці Івана почав яскравіше світитися, ніби підказуючи йому правильний шлях.
Козак обережно просувався крізь зарості та каміння, долаючи небезпечні перешкоди. Раптом перед ним з’явилася глибока ущелина, а на її дні – чорна безодня. Аметист запульсував і вказав Івану на вузьку сяючу стежку, що ховалася серед скель.
Сяюча стежка вивела козака до старої печери. Всередині було темно та холодно, але червоне сяйво аметиста освітлювало шлях. В глибині печери він побачив великий зал, у центрі якого стояв кам’яний трон. На троні сидів дух отамана Залізної Волі – могутній воїн у латах, що випромінював сувору велич.
Хто ти такий і чого тобі тут треба? - прогримів голос отамана.
Я козак Іван, – відповів він сміливо, - Прийшов я за скарбом Залізної Волі, щоб захистити нашу землю."
Отаман уважно подивився на нього:
Бачу в тобі щирість та мужність. Але чи готовий ти прийняти відповідальність за велику силу?
Іван кивнув головою і показав аметист.
Дід-лісовик дав мені цей камінь, сказавши, що він відкриє шлях до скарбу.
Отаман усміхнувся:
Аметист – це лише ключ. Справжній скарб - у твоїй душі. Мені не було потрібне золото чи влада. Я прагнув мудрості, щоб вести людей правильним шляхом.
Раптом стіни печери почали рушитися, а з темряви виповзли злобні тіні – привиди ворогів отамана, які не давали спокою його духу. Їм заважав скарб і вони прагнули знищити козака Івана щоб той ніколи не дізнався про силу та мудрість отамана.
Раптом стіни печери почали рушитися, а з темряви виповзли злобні тіні – привиди ворогів отамана, які не давали спокою його духу. Їм заважав скарб і вони прагнули знищити козака Івана щоб той ніколи не дізнався про силу та мудрість отамана.
Зрозумівши, що сам не впорається, Іван звернувся до духу отамана:
Отаман Залізної Волі підняв руку і могутньо промовив:
Мужність та щирість – ось моя сила. Нехай вона допоможе тобі!
У цей момент з трону отамана вирвався яскравий потік енергії, що об’єднався із сяйвом аметиста й утворив величного вогняного дракона. Дракон кинув полум'я на ворогів і знищив їх усіх до одного.
Після битви печера знову заспокоїлася. Отаман Залізної Волі посміхнувся Іванові:
Ти пройшов випробування, козаче. Ти гідний володіти мудрістю нашого роду.
Іван поклонився отаманові і запитав:
Яка ж ця мудрість?”
Мудрість полягає в тому, щоб завжди пам’ятати про свій народ, - відповів Залізна Воля, - Захищай слабких, будь чесними та справедливими. І ніколи не забувай про свою землю.
Отаман торкнувся чола Івана і передав йому всі свої знання й досвід.
Козак вийшов з Чорного Яру зовсім іншою людиною. Він став мудрішим, сильнішим та відповідальнішим. Червоний аметист продовжував супроводжувати його в житті, нагадуючи про велику силу і ще більшу відповідальність.
Повернувшись до свого села, Іван використовував свої нові знання для блага людей. Він допомагав вирішувати суперечки, захищав від ворогів та навчав молодь чесності й справедливості. З часом він став відомим на всю Україну як наймудріший і найсправедливіший козак.
Історія про Івана та червоний аметист передавалася з покоління в покоління, стаючи легендою про силу духу, щире серце й велику любов до рідної землі. А камінь той залишився назавжди у роду Івановім, як символ мудрості і захисту України від будь-яких ворогів.
